Віктимна поведінка
Віктимність особи. Процес віктимізації особи. Види віктимної поведінки та її наслідки
Віктимність — це така соціально-психологічна сукупність рис особи, що зумовлює високу ймовірність стати об’єктом злочинного посягання. Треба зауважити, що віктимність — це якісний показник: чим вища віктимність особи, тим більша ймовірність того, що вона стане жертвою злочину.
Віктимність конкретної особи (індивідуальна віктимність) — це об’єктивно притаманна людині (реалізована злочинним актом або залишена як потенційна) здатність, схильність стати за певних обставин жертвою злочину. В залежності від особистісних якостей і поведінки конкретного індивіда ступінь його уразливості може перевищувати середній(підвищена віктимність) або бути нижчим від середнього (мінімізована віктимність). Індивід не набуває віктимності у процесі життєдіяльності, а є віктимним з моменту народження і до смерті — він не може не бути віктимним, оскільки живе в суспільстві, де не ліквідована злочинність, отже, існує об’єктивна можливість стати жертвою злочину.
Потенційна індивідуальна віктимність залежно від можливостей її реалізації в ситуаціях більш-менш широкого кола злочинів у зв’язку з особистісними якостями і професійною зайнятістю конкретної особи може розглядатися також з позиції її універсальності. З цієї позиції розрізняють віктимність загальну і вибіркову (спеціальну).
Віктимність окремої особи є відносним поняттям, оскільки завжди реалізується в певній ситуації, яка є для цього достатньою. Однакові особистісні якості, аналогічна поведінка можуть привести до різних наслідків залежно від конкретної ситуації (зовнішніх обставин, характеристики злочинця тощо). Іншими словами, необхідно розрізняти віктимність особисту і ситуативну. У реалізації віктимних потенцій жертви певну роль відіграє взаємодія її суб’єктивних якостей і зовнішніх обставин. Ступінь віктимності особи є результатом складання ситуативного та особистого компонентів. Тому, як правило, шкода, яку завдано жертві, є наслідком реалізації особистої і ситуативної віктимності. Зокрема, ступінь вибіркової (спеціальної) віктимності значною мірою визначається професійною діяльністю (працівники міліції, охоронці, таксисти, інкасатори, касири та інші), але разом з тим вибіркова віктимність є ситуативною, оскільки типовим для неї є перебування потенційної жертви в небезпечних ситуаціях. Водночас потенційна жертва може стати реальною вже тому, що опинилась у несприятливій ситуації, а її особисті якості й поведінка аж ніяк цьому не сприяли.
Віктимність — це така соціально-психологічна сукупність рис особи, що зумовлює високу ймовірність стати об’єктом злочинного посягання. Треба зауважити, що віктимність — це якісний показник: чим вища віктимність особи, тим більша ймовірність того, що вона стане жертвою злочину.
Віктимізація — це процес перетворення особи чи групи осіб на реальну жертву, а також результат такого процесу; віктимізувати означає: перетворити когось на жертву злочину. Девіктимізація — зворотний процес явища.
Віктимна ситуація — життєва ситуація, що складається у зв’язку з характеристиками особи чи поведінкою потенційної жертви, коли виникає реальна можливість заподіяння їй шкоди.
Віктимна поведінка може бути необережною, ризикованою, провокаційною, об’єктивно небезпечною для самого потерпілого й у результаті чого може сприяти створенню криміногенної ситуації, а в деяких випадках і вчиненню злочину. Водночас, це не фатальна риса особи. У принципі, ступінь віктимності будь-якої людини може бути зведений до нуля. Усе залежить від того, чи людина обирає найбільш оптимальний варіант поведінки, аби не створювати віктимо-генну ситуацію.
Матеріали досліджень і дані кримінально-правової статистики свідчать, що значна кількість протиправних діянь зумовлені поведінкою самої жертви злочину, а саме:
— особливостями ситуаційного стану (сп’яніння), станом здоров’я (дефекти органів сприйняття), особливим психічним настроєм, пов’язаним з неадекватними діями у звичайній ситуації;
— недбалим ставленням до безпеки своєї особистості, честі, гідності та збереження майна;
— небажанням повідомити правоохоронним органам про злочинні дії, що вже мали місце стосовно неї;
— легковажним ставленням до правил, які покликані охороняти суспільний порядок і безпеку;
— участю в незаконній угоді;
За своїм характером віктимна поведінка може бути:
— конфліктною, коли потерпілий створює конфліктну ситуацію чи бере активну участь у конфлікті, що виник (ініціатором бійки або вступає в бійку на боці однієї зі сторін). Особливими різновидами такої поведінки є необхідна оборона, затримання злочинця та правозахисна активність;
— провокаційною (демонстрування багатства, екстравагантна зовнішність, неправильна поведінка жінки, що створює враження про її доступність, тощо);
— легковажною (довірливість і наївність неповнолітніх та інших осіб, які неспроможні протистояти нападникові, створення аварійних ситуацій на шляхах пішоходами й водіями тощо).
У межах криміногенної ситуації поведінка жертви може бути оцінена як:
— негативна, тобто така, що провокує злочин або створює для нього об’єктивно сприятливу ситуацію (форми провокації різні: від фізичного чи психічного насилля стосовно злочинця чи його близьких до їх образи, проявів неповаги до громадського порядку та загальновизнаних норм моралі);
— позитивна, що проявляється у протидії злочинцеві, у виконанні громадського обов’язку тощо;
— нейтральна, що не сприяла вчиненню злочину.
5.Класифікація жертв злочинної поведінки.
Жертв можна класифікувати:
1. Випадкова жертва — особа стає такою внаслідок збігу обставин. Взаємовідносини, що виникли між жертвою та злочинцем, не залежать від їхніх волі та бажання.
2. Жертва з незначним ступенем ризику — особа, що живе при нормальних для всіх людей факторах ризику, але віктимність якої зросла непередбачено під упливом конкретної несприятливої ситуації.
3. Жертва з підвищеним ступенем ризику — особа, котра має низку віктимних ознак. До цієї категорії належать два основних види жертв:
— жертви необережних злочинів, коли характер роботи, яку вони виконують, або їхня поведінка в громадських місцях мають більш високу, ніж звичайно, віктимність;
— жертви умисних злочинів, соціальний статус яких або роль, яку вони виконують, пов’язані з підвищеним ризиком (працівники правоохоронних органів і воєнізованої охорони тощо). Жертвами цього типу можуть бути й особи, віктимність яких зросла внаслідок конкретних взаємин між жертвою та злочинцем, а також діями третіх осіб, котрі породили конфліктну ситуацію. Віктимність може проявитися також у манерах поведінки майбутньої жертви, в її зовнішності.
4. Жертва з дуже високим ступенем ризику-особа, морально-соціальна деформація якої не відрізняється від правопорушників. Вона характеризується стійкою анти суспільною спрямованістю, схильністю до алкоголю, наркотиків, статевою розбещеністю тощо. Висока віктимність — це стан, який тривалий час не зникає і після того, як особа змінила свою поведінку.
[link]lektsii.org[/link]
§ 21. Віктимна поведінка. Кримінальна відповідальність за злочини сексуального характеру
Обміркуйте й обговоріть ситуацію. Сашко повертався пізно ввечері додому. Уже біля будинку йому зустрілися незнайомі підлітки. Один з них, проходячи повз, зачепив Сашка плечем. Хлопець розвернувся і штовхнув його. Зав’язалася бійка, у якій Сашкові добряче перепало. І взагалі було б непереливки, якби з дому не вийшов сусід і не зупинив бійку. Оцініть поведінку Сашка.
Віктимна поведінка
Слово «віктимність» походить від латин. victima — «жертва». Віктимність — це схильність стати жертвою злочину. Віктимною поведінкою називають такі дії і вчинки людини, які провокують бажання на неї напасти. Інколи це відбувається через нерозважливу поведінку, наприклад коли дівчина пізно ввечері сідає у випадкову машину.
Можна сказати, що віктимна поведінка — це така поведінка людини, внаслідок якої вона опиняється в ролі жертви. Юристи розглядають віктимну поведінку як складову кримінальної системи, що призводить до скоєння злочину. Вони вважають віктимну поведінку однією з рушійних сил розвитку кримінальної ситуації, здебільшого як провокування насильницьких дій.
У разі скоєння злочину завжди говорять про особистість злочинця: хто він, які чинники впливали на його розвиток, що зумовлює його злочинну поведінку. Але також юристи звертають увагу на риси характеру й поведінку жертви. Існує наука віктимологія, яка шукає відповіді на запитання: ким є постраждалий? які фактори впливали на його розвиток? чому саме ця особа стала жертвою? Людина може стати жертвою не лише в процесі злочину, а й у будь-якій життєвій ситуації, оскільки в неї існує схильність до того, щоб стати жертвою. Часто така поведінка є неусвідомленою, спонтанною.
Знайдіть необхідну інформацію і дайте відповідь на запитання. Восьмикласниця Аліна збиралася піти погуляти. Вона зробила собі яскравий макіяж, одягла коротку спідницю, мамині туфлі на високих підборах і золотий ланцюжок на шию. Дівчині дуже хотілося звернути на себе увагу хлопчика, який їй подобався. Як ви вважаєте, чию увагу може привернути такий вигляд? Чим Аліна, можливо, ризикує?
Людина може поводитися зухвало, навіть не підозрюючи про те, що сама провокує небезпеку. Наприклад, ви на очах у великої кількості людей в автобусі дістали гаманець, у якому багато грошей. Ви провокуєте злочинця вкрасти їх у вас. Або повертаєтеся додому запівніч безлюдною вулицею, створюючи обстановку, підходящу для нападу і грабунку. Чи, скажімо, привертаєте до себе увагу занадто яскравим макіяжем, короткою спідницею, дорогими прикрасами.
Приклад віктимної поведінки: показуючи гаманець із грішми або дорогий мобільний телефон, ви ніби «запрошуєте» вас пограбувати, провокуєте злочинця
Спровокувати злочинця можна словами або інтонацією висловлювань, жестами, діями, манерою поведінки, застосуванням сили. Інколи жертва показує свою невпевненість, переляк, страх, а злочинець у такій ситуації бачить перед собою легку здобич. Через це він відчуває себе сильним і рішучим.
Зґвалтування можуть бути спровоковані необачною поведінкою жертв: вони розпивали алкоголь з незнайомими людьми, були кричуще одягнені, поверталися додому без супроводу в темний час доби.
Крадіжки можуть бути спровоковані необачною поведінкою жертви з ключами, відкриванням дверей незнайомим людям, повідомленням комусь про відсутність людей у будинку. Усе це приклади віктимної поведінки.
Велика кількість дорогих прикрас, одягнених напоказ, можуть привернути увагу грабіжника
Короткою спідницею можна спровокувати злочинця на сексуальний злочин
Значна кількість жертв до самого останнього моменту не розуміють, що їм справді загрожує велика небезпека. Жертва не припускає, що нормальна на вигляд людина може виявитися небезпечним злочинцем. Унаслідок страху людина губиться, страх сковує думки й тіло, робить людину беззахисною. Необхідно навчитися контролювати свій страх, бо цілком можливо, що одного разу це врятує вам життя.
Ваш переляканий вигляд може спровокувати насильство над вами. Тримайтеся впевненіше, не вважайте, що нічого не можете зробити
Віктимна поведінка — це те, що треба знати і вміти контролювати. Проаналізуйте свою поведінку: чи правильно ви дієте в небезпечних ситуаціях, чи не провокуєте когось на злочин. І зверніть увагу на те, що роль жертви може бути найрізноманітнішою — від нейтральної до такої, що максимально провокує злочинця на вчинення злочину.
Коли жертва не чинить опору, злочиниць бачить перед собою легку здобич
Знайдіть необхідну інформацію і дайте відповідь на запитання. Ірина запитала в батька: «Хто швидше приверне увагу нападника — гарна, впевнена в собі дівчина яскравої зовнішності чи невпевнена у собі тихоня?». Батько відповів: «Красива дівчина, здавалося б, може бути потенційною жертвою нападника. Але якщо вона впевнена в собі, спокійно відмовляє, коли з нею намагаються познайомитися, то така дівчина має менше шансів на напад, аніж та, яка невпевнена в собі, довірлива, сумирна». Як ви вважаєте, чи є універсальний алгоритм поведінки, який дає можливість не привертати до себе уваги злочинців?
З порадами щодо уникнення віктимної поведінки можна ознайомитися на сайті.
Кримінальна відповідальність за злочини сексуального характеру
Злочини сексуального характеру є тяжкими злочинами. Згідно із законом, статеві злочини мають своїм об’єктом статеву свободу особистості або статеву недоторканність неповнолітніх. За законом, суб’єктом зґвалтування — безпосереднім виконавцем злочину — може бути особа чоловічої статі, яка досягла 14-річного віку. Тобто саме із цього віку настає кримінальна відповідальність за сексуальні злочини. Співучасницею сексуального злочину може виступати й жінка.
В Україні існують відповідні закони, за якими за зґвалтування суд може присудити від 3-х до 15-ти років в’язниці, залежно від тяжкості злочину.
Опорні точки. Віктимна поведінка — це така поведінка людини, унаслідок якої вона опиняється в ролі жертви. Юристи розглядають віктимну поведінку як складову кримінальної системи, що призводить до скоєння злочину.
Злочини сексуального характеру є тяжкими злочинами, вони суворо караються відповідно до законодавства України.
Запитання для повторення й обговорення
1. Що таке віктимність? Яку поведінку називають віктимною?
2. Наведіть приклади, коли людина провокує в злочинця бажання напасти.
3. Чому небезпечно виказувати свій страх перед злочинцем?
4. Яка поведінка може призвести до того, що людина опиниться в ролі жертви?
5. Чому юристи розглядають віктимну поведінку як одну з рушійних сил розвитку кримінальної ситуації?
6. Як ви гадаєте, у якому разі жінка може виступати співучасницею сексуального злочину?
7. Доведіть, що про віктимну поведінку треба знати й учитися її контролювати.
[link]history.vn.ua[/link]
Віктимна
Віктимна – це схильність людини бути жертвою. При цьому розрізняється соціальна схильність, де ймовірність стати жертвою залежить від криміногенної обстановки регіону, а також психологічна віктимність, коли характерологічні і особистісні риси, придбані внаслідок виховання або отриманих психологічних травм, сприяють провокує поведінки.
Віктимна жертви по психологічному фактору піддається серйозній критиці з боку багатьох авторів і практично дискредитована в юриспруденції, де відповідальність за скоєний злочин несе виключно одна сторона. На доказ цього наводяться факти, що поведінка жертви сприймається, як провокація виключно злочинцем і не є об’єктивним. Саме тому дане поняття не вживається в судових справах про вбивства і зґвалтування, але має місце в практичній психології. Має сенс говорити про віктимності, коли у людини підвищена ймовірність потрапити в неприємності, що викликається різними внутрішніми причинами.
Що таке віктимна поведінки
Поняття віктимності було введено в науці віктимології, що вивчає поведінку жертв і злочинців. Особливе поведінку, на вербальному і невербальному рівні змушує злочинців практично безпомилково вибирати для своїх жертв певних особистостей. Наприклад, якщо гвалтівник проявляє агресію по відношенню до декількох жінок, то продовжувати свої дії він буде тільки з тієї, яка стиснеться від страху, промовчить, стерпить негідну поведінку, постарається не привертати увагу, при цьому буде виглядати переляканою. До тих, хто відразу дає відсіч, залучає у взаємодію громадськість і дає недвозначно зрозуміти неприпустимість подібних дій, з великою ймовірністю залишають у спокої.
На даний момент поняття віктимності має на увазі не тільки велику ймовірність нападу іншої людини, але також вербальні образи, приниження і частоту потрапляння в неприємні і травматичні ситуації, такі як аварії, нещасні випадки, захлинувшись двері або часто ламаються прилади. Сюди підходять страждання від військових дій і природних катаклізмів, людина виглядає як магніт, що притягує невдачі.
Як будь-яке поняття, віктимна має свої відмінні риси і ознаки. Таким людям властиві нестійкі емоційні реакції, спотворене сприйняття власних почуттів, що в підсумку призводить до формування зовнішнього локусу контролю.
Особливості виховання, які не передбачають розвиток обережності, формують легковажний стиль поведінки, невміння відрізняти небезпечні ситуації, а відповідно, і вміння постояти за себе або вчасно залишити сферу несприятливого розвитку подій.
Соціально-схвалювані якості старанності і добросовісності в своєму крайньому прояві, формують позицію завжди готову до підпорядкування. Причому, чим більше людині доводиться в житті підкорятися оточуючим, тим складніше йому відмовити і протистояти при реальній необхідності, завдяки виробленої стратегії поведінки.Такі люди міркують, що простіше підкоритися гвалтівнику і уникнути побоїв, витримати побої від чоловіка і цим дати йому заспокоїтися, виконати тижневу норму роботи за два дні на шкоду здоров’ю, але зберегти прихильність колег. Раціоналізацій багато, а результат один – людина страждає і продовжує терпіти.
Віктимна буває різної спрямованості і ступеня вираженості. Взагалі подібна подружжя притаманна будь-якій людині, і в здоровому варіанті вона відповідає за можливість поступитися своїм інтересами, заради подальшої вигоди. Однак, будучи особистісної характеристикою, віктимна вважається патологічною рисою і вимагає психологічної, а іноді і психіатричної корекції.
причини віктимності
Віктимна жертви проявляється в здійсненні дій, що призводять до небезпечних або негативних наслідків. Інстинкти самозбереження, призначені для зворотного функції, в даний момент не спрацьовують або проявляються умовно, наприклад, тільки на вербальному рівні, а на поведінковому відсутні. Призводять до подібних деформацій кілька основних причин.
Спочатку це тип особистості, що описує пасивно-підкоряємося позицію.Саме таких більшість серед жертв, а поведінка виглядає як виконання вимог агресора. Можливо, вони будуть виконуватися в повному обсязі або повільно, але, тим не менше, людина підпорядковується.
Другий тип особистості – це провокує. Такі люди несвідомо прагнуть залучати до себе увагу або не усвідомлюють наслідки своїх дій. Яскраві приклади провокуючого поведінки це перерахунок великих грошових сум в несприятливому громадському місці (на вокзалі або в криміногенному районі ввечері), сексуалізірованние поведінку, що переходить межі флірту та інше.
Виховання і пережиті дитячі психотравми є для появи комплексу жертви. Найбільш високий ризик розвитку віктимної поведінки у жертв насильства, яким ніхто не надав допомогу і підтримку, не була проведена психотерапія або ж все близькі стали на бік ґвалтівника і звинуватили в те, що трапилося жертву.
У дітей віктимних або неблагополучних батьків (різні види залежності, низький рівень соціальної культури, високий рівень агресивності та інше) не формується адекватна оцінка ситуації, і стосунки зі світом вони будують подібно батьківській родині.Така дитина може бути вкрай здивований, що в інших сім’ях нікого ніколи не б’ють, крім цього, концепція покарання стає настільки необхідною, що подорослішавши, людина починає провокувати на насильство тих, кому це було не властиво, через власного підвищеного рівня тривожності.
Причетність до різних антисоціальних угруповань, як не дивно також формує поведінку жертви. Варто відзначити, що не тільки яскраві групи, що порушують загальний порядок впливають на формування позиції жертви, а й будь-який соціум. Вчителі з емоційним вигоранням не вчать дітей протистояти агресії, а виливають негатив на дітей, група однолітків може бути низького соціального рівня і знущатися над тими, хто відрізняється. Чим більше актів насильства сприймає найближче оточення, як норму, тим більша терпимість формується в особистості.
види віктимності
Будучи багатоаспектним поняттям, віктимна розділяється на види.
Саме цей вид найбільш пов’язаний з індивідуально-психологічними рисами, отриманими травмами і особливостями виховання, формують неадекватну реакцію індивіда. Така особистісна віктимність активізується при відповідних обставинах, однак замість вибору безпечної поведінки, майбутня жертва несвідомо вибирає провокаційну лінію поведінки. У дівчат це може проявлятися пильним поглядом в очі незнайомцям або спробами зловити машину вночі на трасі. Чоловіки хваляться своїми матеріальними заощадженнями в компанії кримінальників або намагаються з’ясовувати стосунки шляхом фізичного вирішення конфлікту з суперником, явно сильнішим.
Любов до екстремальних видів спорту, невиправдане прагнення до героїзму, повернення на поле бою після поранення – дії, свідомо обрані людиною, однак вони спочатку несуть загрозу життю. Деякі пояснюють це підвищеною потребою в адреналіні чи спрагою підвищити свою самооцінку, і дійсно така мотивація існує, а й шкала жертовності у даного типу людей підвищена.
Масова віктимна стосується груп людей і має власну градацію, в залежності від характеристик осіб і умов.Групова віктимна об’єднує певні категорії населення, які мають однаковими ознаками або параметрами віктимності (наприклад, діти або інваліди). Об’єктна віктимна передбачає вчинення певних видів злочинів (крадіжок, вбивств або згвалтувань). Найчастіше, людина піддається якомусь одному виду, тобто той, кого обкрадають, навряд чи буде зґвалтована. Суб’єктна віктимна привертає різних злочинців.
Найбільш яскравим прикладом масової віктимності служить стокгольмський синдром, коли жертви переходять на сторону агресорів. Це відбувається не відразу, необхідний достатній безперервний контакт і сильні пережиті травматичні емоції, після чого, навіть перебуваючи в заручниках і отримавши реальні фізичні травми, жертви починають захищати кривдників, співчувати і допомагати їм.
Як позбутися від віктимності
Підвищена схильність ставати жертвою не є вродженою якістю, а відповідно піддається корекції. У ситуаціях, коли частота та інтенсивність втрат стає істотною, стан стабілізується транквілізаторами і антидепресантами при одночасній психотерапевтичної корекції.
Якщо ситуація не настільки критична, то показана тільки психотерапія, спрямована на відновлення адекватної самооцінки і вироблення нових стратегій поведінки. Однією з основних завдань є зміщення регулюючої ролі дій з зовнішнього джерела на внутрішній. Це означає, що перш ніж прийняти рішення або піти раді, прохання чи навіть наказом кого-то необхідно співвіднести те, що відбувається зі своїми потребами. У здоровому стані людина не стане виконувати дії, які заподіюють йому шкоду, хто б про це не просив, навіть прямий начальник. Це має на увазі велику частку відповідальності за своє життя і її перебіг. В такому ракурсі вже неможливо звинувачувати інших в трапилися невдачі або шукати виправдання, чому сталося нещастя. Знаходячи опору в своїх відчуттях і рішення, людина сама починає організовувати своє життя безпечним чином, прораховуючи наслідки наперед.
Відсутність схильності зовнішніх маніпуляцій необхідно, щоб оточуючі не змогли зіграти на почутті провини, жалості або неповноцінності. Дівчина, яка знає свої сильні і слабкі сторони, навряд чи погодиться на пропозицію «так кому ти крім мене знадобишся, сідай». Уміння відмовляти в будь-яких сферах життя – відмінне тренування проти віктимності.Чим більше розвивається вміння тактовного протистояння, тим менше шансів несвідомо стати жертвою.
Необхідно почати стежити за власними думками, оскільки, чим більше індивідуум себе шкодує, постає в своїх же очах безпорадним і нещасним, тим більше подібний стан транслюється оточуючим. По суті це також провокації, адже якщо хтось скаржиться перший раз – йому допомагають, на другий – не звертають уваги, а на третій це може викликати цілком конкретні агресивні дії.
профілактика віктимності
Віктимна поведінки – явище, що виявляється на всіх рівнях суспільного устрою, вона не може замкнутися виключно на диаде жертва-злочинець, відповідно і профілактичні заходи проводяться відразу на декількох рівнях. Починається все з державних органів правопорядку, економічного, політичного і культурного впливу. Це введення необхідних законів і складання здорової позиції у відстоюванні прав жертв і покарань злочинців. У місцях, де поведінка людей не регулюється законами, які є загальними, об’єктивними і зрозумілими для всіх зростає рівень злочинності, а разом з ним і віктимності.
Після загального рівня профілактики та регуляції суспільства, необхідна спеціалізована корекція віктимності, яка повинна проводитися серед потенційно неблагополучних груп населення. Сюди можна віднести колонії, антигромадські угруповання, центри для наркоманів і бездомних, соціально неблагополучних сімей. У школах і навіть садках необхідно ввести заняття, де діти навчатимуться відрізняти правомірні дії від насильницьких, а також адекватно оцінювати власну поведінку на предмет провокаційних висловлювань або вчинків.
Найбільш предметна робота з профілактики повинна проводитися індивідуально з особами, що зазнали насильства, фізичних травм, неналежного відношенню і іншим ситуацій, які включать в себе поняття віктимності. Після першої ж трапилася психотравматическим ситуації необхідна психотерапевтична робота з подолання пережитого. Так само важливо просвіта з точки зору юриспруденції і поведінкової психології, які пояснюють моменти, коли людина може бути звинувачений в провокаційній поведінці.
Різні тренінги та курси,а також психотерапевтичні групи є відмінними методами профілактики віктимності, оскільки розвивають необхідні особистісні якості (впевненість, самостійність, здатність орієнтуватися в навколишньому середовищі і людей.
[link]psichiatria.org[/link]
Віктимна поведінка
Дізнаєтеся, що таке віктимна поведінка; знатимете, як убезпечитися в ситуаціях, що загрожують сексуальним насиллям; навчитеся відмовлятися від небезпечних пропозицій в умовах тиску і загрози насилля
Назвіть правила безпечної поведінки з незнайомцями.
Назвіть ознаки небезпечних молодіжних компаній.
У транспорті, у парку, на дискотеці можна побачити молодих хлопців і дівчат, які своєю поведінкою чи вбранням привертають увагу. Веселі та розкуті молоді люди не розуміють, що наражаються на небезпеку. Адже, поводячись так, провокують злочинців. Таку поведінку називають віктимною.
Віктимна поведінка (від латинського слова оісИта — «жертва») — це вчинки або дії людини, які провокують злочинця на скоєння злочину.
Люди свідомо чи несвідомо провокують злочинця словами або інтонацією, жестами, діями, поведінкою, застосуванням сили.
Коли жертва боїться і поводиться невпевнено, злочинець почувається рішучим. Трапляється, що злочинець діє агресивно, ображає, погрожує людині. Такі його дії підвищують емоційну напругу, викликають у жертви злість і агресію. Тоді кривдник може сам стати жертвою сварки чи бійки. У цьому разі можуть отримати травми обоє: і жертва, і кривдник.
Іноді люди самі провокують скоєння злочину. Наприклад залишають без нагляду власні речі, мобільний телефон, хизуються дорогими речами чи, розраховуючись у магазині, відкривають повнісінький гаманець. Усе це також приклади віктимної поведінки. У результаті вони втрачають матеріальні цінності — їх обкрадають. Часто злочинці завдають ще й фізичних та психологічних травм — травмують і принижують. Відомо, що понад 60 % потерпілих легковажною поведінкою самі спровокували злочин. Отож завжди будьте насторожі.
Трапляється, що дівчата поводяться легковажно, фліртують з випадковими знайомими. Така поведінка може спровокувати чи не найтяжчий
злочин — сексуальне насилля. Психологічна травма, що її зазнає жертва сексуальних злочинів, залишається надовго. Варто навчитися не провокувати злочинця та протидіяти сексуальним домаганням.
Протидія сексуальним домаганням
Прийом злочинця
Протидія
❖ Я нічого поганого не зроблю
❖ Не бійся, усе буде добре, тобі сподобається
❖ Ні, ще не настав час
❖ Ні, я вирішила не робити цього
❖ Ні, не треба поспішати
❖ Спробуймо, це приємно!
❖ Багато хто з наших однолітків вже мають такі стосунки
❖ Ми з тобою вже дорослі,
і треба скористатися нагодою
❖ Ні, я цього не робитиму
❖ Ні, поговоримо про це пізніше
❖ Ні, я ще не готова
❖ Ні, ми ще мало знаємо одне одного
❖ Ні, не обговорюватимемо це
Ти що, маленька, боїшся?
❖ Доведи мені свою любов
❖ Я знаю, що ти сама цього хочеш!
❖ Ти маєш до мене почуття «»
❖ Ні, цього хочеш ти, а не я
❖ Ні, ми обоє знаємо,
що сексуальні стосунки нічого не доводять
❖ Ні, я сумніваюся в твоїх почуттях до мене
❖ Ні, у нас ще багато часу попереду
❖ Ні, якщо ти мене справді любиш, то не поспішатимеш
Наполягає і погрожує
❖ Ти хочеш мене втратити? Якщо не погодишся, розбігаємося
❖ Спробуємо, інакше буде гірше!
❖ Спробуємо, усі твої ровесниці вже мають такі стосунки
❖ Якщо ти мене кохаєш, то погодишся!
❖ Ні, якщо ти мене кохаєш, то не наполягатимеш
❖ Ні, іноді краще втратити друга, ніж здоров’я
Відмовляючись, слід поводитися ввічливо, упевнено і гідно.
Щоб зменшити ризик сексуального насильства, слід навчитися діяти за формулою безпеки: передбачати небезпечні ситуації, уникати їх і вміти діяти в разі небезпеки.
ПЕРЕДБАЧАТИ
❖ Добирати одяг, аксесуари, зачіску, макіяж відповідно до віку
❖ Призначати зустрічі в багатолюдних і добре освітлених місцях
❖ Не провокувати залицянь, особливо в малознайомих компаніях
❖ Відхиляти пропозицію незнайомця провести або підвезти до дому на машині
❖ Повідомляти дорослих про місце перебування протягом дня, залишивши номер телефону
❖ Домовлятися, щоб зустріли, якщо повертаєтеся додому пізно
УНИКАТИ
❖ Не ходити самим ввечері у малолюдних місцях
❖ Не відвідувати дискотеки, молодіжні вечірки без друзів
❖ Не вживати невідомі й міцні напої, особливо в малознайомих компаніях
❖ Не розмовляти з незнайомцями і нетверезими людьми
❖ Не називати незнайомцям та малознайомим людям домашню адресу та свій номер телефону
❖ Не заходити в під’їзд, ліфт, якщо хтось іде слідом
Якщо хтось переслідує на вулиці:
❖ перейти на інший бік або змінити напрямок руху
❖ зайти в магазин, аптеку, поштове відділення, готель, ресторан
❖ звернутися по допомогу до правоохоронців, будь-якої найближчої державної установи
Якщо намагаються схилити до статевих стосунків умовляннями, тиском, погрозами:
❖ застосувати навички впевненої поведінки (поводитися гідно, спокійно, ввічливо) та ефективної відмови (рішуче й однозначно відхилити всі небезпечні пропозиції)
❖ за можливості зателефонувати рідним чи друзям, попросити, щоб зустріли
Якщо намагаються схилити до статевих стосунків силою:
❖ рішуче захищатися, голосно кричати, кликати на допомогу, кусати, дряпати нападника
❖ вирватися і тікати. Можна скористатися прийомами самооборони чи газовим балончиком. Якщо життю загрожує небезпека (нападник сильніший або в нього зброя), спробувати затягнути час. Наприклад говорити, що хворієте на хворобу, що передається статевим шляхом
Якщо насильство відбулося, слід одразу звернутися до правоохоронних органів
Кримінальним кодексом України передбачено відповідальність (ув’язнення) за: зґвалтування (ст. 152, від 3 до 15 років), примушування до вступу в статевий зв’язок (ст. 154), статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155, від 3 до 5 років), розбещення неповнолітніх (ст. 156, від 5 до 8 років).
Злочини сексуального характеру шкодять нормальному фізичному й психологічному розвитку дітей і підлітків, здоров’ю, честі й гідності особи. Ви не повинні дозволяти шкодити вашому здоров’ю і життю.
Віктимна поведінка — це свідомі чи несвідомі вчинки або дії людини, які привертають увагу і провокують злочинця на вчинення злочину. Щоб зменшити ризик сексуального насильства, слід навчитися передбачати небезпечні ситуації, уникати їх і протидіяти в разі небезпеки. Уміти категорично відмовлятися від небезпечних пропозицій в умовах тиску і загрози насильства. Кримінальний кодекс України передбачає покарання за злочини сексуального характеру.
1. Що таке віктимна поведінка?
2. Як слід поводитися, щоб зменшити ризик сексуального насильства?
3. Які прийоми можуть застосовувати, щоб схилити до сексуальних стосунків?
4. Схарактеризуйте один з принципів формули безпеки щодо запобігання сексуальному насильству (на вибір).
5. Розгляньте малюнки. Чи можна назвати поведінку підлітків віктимною? Чому?
6. Яке покарання передбачено Кримінальним кодексом України за злочини сексуального характеру?
7. Поясніть, які риси характеру й життєві навички допоможуть підліткам правильно діяти в разі небезпеки сексуального насильства.
На який ризик наражаються підлітки? Як діяти восьмикласникам у наведених ситуаціях? Чому?
1. Подруга з яскравим макіяжем і золотими прикрасами запрошує погуляти ввечері в парку.
2. На дискотеці дівчина голосно сміється, привертаючи увагу незнайомих хлопців.
3. Малознайомі дорослі пропонують компанії підлітків разом відпочити на природі.
4. Після вечірки малознайомий хлопець, з яким дівчина танцювала кілька танців, пропонує підвезти її додому.
5. Дівчина погодилася зустрітися ввечері з людиною, з якою познайомилася в соціальних мережах.
Попрацюйте в парі або групі
Обговоріть приказки: «Скромність всякому до лиця», «Скромність прикрашає людину».
Моделюйте — набувайте життєвих навичок
1. Розгляньте фотоілюстрації та малюнки. Чи є в поведінці підлітків ознаки віктимної поведінки? Чому так думаєте? Як діяли б ви в наведених ситуаціях?
2. Як діятимете в наведених ситуаціях?
1. Увечері на вулиці зустріли галасливу компанію підлітків, які поводяться агресивно.
2. На вулиці біля вас зупинилася машина і незнайомі люди люб’язно пропонують вас підвезти.
3. Після вечірки залишилися в оселі наодинці з приятелем, який наполегливо переконує вас у безпечності статевих стосунків.
[link]narodna-osvita.com.ua[/link]
Віктимна поведінка неповнолітніх
Міцик Таїса Олександрівна
Аспірант ФПМК ХНУВС
Віктимність (від лат. victima — жертва) — схильність стати жертвою злочину. Поняття віктимності широко вживається в позитивістській, зокрема російській віктимології. У сучасній західній віктимології термін майже не використовується, а припущення, що вчинення злочину може залежати від поведінки жертви, піддається гострій критиці як звинувачення жертви.
Один з основоположників позитивістської, або інтеракціоністської, віктимології, Б. Мендельсон, у класичній роботі «Походження доктрини віктимології» дає визначення поняття «віктимність» як аналога поняття «злочинність»: якщо злочинність — це стан, факт або властивість бути злочинцем, то віктимність — це стан, факт або властивість бути жертвою.
Під віктимністю розуміється суб’єктивна схильність особи сприяти порушенню своїх прав та законних інтересів, а навіть здатність стати жертвою правопорушення чи злочину. Малолітні та неповнолітні особи – це ті вікові категорії, дії яких характеризуються особливими віктимологічними ознаками.
Неповнолітнім особам властиві недосконалість захисних механізмів психіки і неадекватне ставлення до самих себе та оточуючих, прояви сповільненості при орієнтуванні в нових ситуаціях, невміння належною мірою прогнозувати розвиток подій, у тому числі пов’язаних з власною поведінкою.
Своїм способом життя неповнолітні свідомо чи несвідомо здатні не лише спровокувати порушення своїх прав та законних інтересів, вчинення злочинного посягання проти себе, а й навіть полегшити реалізацію таких дій. Основним чинником віктимності неповнолітніх є їх вік, що обумовлений незавершеністю формування особи в біологічному та соціальному плані, дефіцит досвіду позитивної, активної, пов’язаної з відстоюванням свого «Я» поведінки.
Формування віктимності у неповнолітніх визначається також сукупністю таких соціально-психологічних чинників, як брутальність, ворожість, автономність, директивність і непослідовність батьків, відсутність психологічного контакту та обмеженість у прояві щиросердної теплоти до дітей та ін.
Віктимна поведінка неповнолітніх дуже часто проявляється у пасивному ставленні до наданих їм на міжнародному, національному та регіональному рівні прав та можливостей, незацікавленості щодо отримання інформації про способи захисту своїх прав, свобод та законних інтересів тощо.
Проте, як показує світовий досвід, більшість порушень, які вчиняються стосовно неповнолітніх, зумовлені саме віктимною поведінкою останніх. Найчастіше такі особи покладаються не на власні знання норм законодавства, яких сьогодні більше, ніж достатньо для врегулювання відносин такої вікової групи, а сліпо довіряють тим, хто немає на меті реалізацію їх прав, а навпаки – бажає використати надані неповнолітній особі можливості для власної вигоди.
Тому дуже важливо не тільки знати, що у вас є певні права, потрібно вміти користуватися механізмами їх реалізації в повній мірі і тільки тоді можна говорити, що ваша поведінка не є віктимною і ви на шляху до усунення одного із чинників порушення ваших прав. Ви робите все, що у ваших силах, щоб зберегти за собою надані законодавством можливості і таким чином проводите самопрофілактику щодо будь-яких проявів віктимності.
Сьогодні саме віктимна поведінка стає головним чинником, який зумовлює викрадення дітей. А такий злочин тягне за собою порушення усіх прав неповнолітніх, в першу чергу – права на свободу пересування, вільний вибір місця перебування, на повагу честі, гідності, особистої недоторканості, а дуже часто – навіть права на життя.
У зв’язку з тим, що під віктимністю розуміється суб’єктивна схильність стати жертвою злочину, необхідно зазначити, що під суб’єктивною схильністю варто розуміти: психологічні (індивідуально-психологічні і соціально-психологічні) особливості особистості; фізіологічні властивості людини, головним чином обумовлені віком; психопатологічні особливості, які вказують про часткову соціальну дезадаптацію, а в результаті, розвитку дуже уразливої особистості [1].
А.А. Ткаченко [15] відзначає, що неповнолітні потерпілі від сексуального насильства, у психопатологічному плані складають неоднорідну групу випробуваних, серед яких особи з психологічними розладами складають меншу частину. Н.Б. Морозова [11], навпаки, відзначає, що підлітки з психічними відхиленнями частіше стають жертвами сексуальних зазіхань. Суперечливість даних ще раз підтверджує не тільки латентність явища, але і відсутність широкомасштабних досліджень, які знаходяться на стику віктимології, психології й інших наук, пов’язаних з вивченням особистості.
Може виявлятися і така характеристика як нерозбірливість у знайомих, зайва довірливість, вона може таїти в собі не тільки байдужість, бездумність, навіть цікавість, але і нерозуміння злочинної сторони життя. Поведінка потерпілої в період здійснення злочину, як узагалі поведінка людини, знаходиться в залежності від двох категорій факторів: 1) впливу зовнішнього середовища, у даному випадку злочинного чи нападу іншого впливу; 2) індивідуальних особливостей особистості, що забезпечують реакції на зовнішній злочинний вплив і відповідно поведінка потерпілої [12].
Ю.М. Антонян [2] досліджував потерпілих 18-20-літнього віку. Психологічними рисами, які відрізняють таких потерпілих, є: підвищена сугестивність, пасивність, підпорядкованість, психологічна інфантильність, погана орієнтація в новій ситуації, прояв сповільненості при орієнтуванні в нових ситуаціях, невміння належною мірою прогнозувати розвиток подій, у тому числі пов’язаних з власною поведінкою.
Значно доповнюють картину експериментальні дані, отримані В.Л. Васильєвим і И.И. Мамайчук [3] у результаті дослідження особливостей поведінки неповнолітніх, жертв статевих злочинів, у ситуації конфлікту. Порівняльний загальний аналіз профілю особистості постраждалих осіб і дівчат з контрольної групи показав, що у перших більш високий показник за фактором конформності. Це характеризує їх як слухняних, залежних, що не уміють відстояти свою точку зору. При цьому, у групі потерпілих домінували безобвинувальні реакції, неповнолітні дівчата були схильні сприймати дані події як щось неминуче, фатальне. В основному переважали перешкоджаючі-домінантні реакції, що свідчать про підвищену фіксацію на наявних перешкодах. Варто підкреслити, що важливим регулятором поведінки особистості є рівень розвитку її самооцінки. За даними цих же авторів у постраждалих випробуваних самооцінка була менш адекватна, ніж у контрольній групі, крім того, виявлене порушення балансу позитивних і негативних характеристик, що значно перешкоджало розумінню того, що сталося, знижувало критичність поведінки. Причому, у дівчат із заниженою самооцінкою в досліджуваних ситуаціях спостерігалося обмеження активності, непевність у своїх силах, високий ступінь психічної напруженості. У дівчаток із завищеною самооцінкою спостерігалася некритичність, тенденція брати на себе рішення задач, що перевищують їхні можливості, схильність до ризику; у них спостерігалося прагнення перекласти відповідальність за те, що сталося, на інших, на обставини. Усі перераховані характеристики можуть бути названі як типові реакції і дії та стійкі якості особистості.
Аналізуючи психологічні особливості особистості, неможливо ігнорувати вроджені особливості. Так відомо, що у осіб з проявами віктимної поведінки діагностується висока чутливість, більш високий рівень нейротизму в порівнянні з контрольною групою, гостре реагування на погрози, високий показник за факторами тривожності і фрустрованості та низький рівень емоційної стійкості, що дезорганізуюче позначається на адекватності поведінки і є особливістю психічної адаптації. До вроджених факторів необхідно віднести потерпілих із затримкою психічного розвитку і психічних відхилень. Властиві ним труднощі осмислення нової інформації, малий запас знань, конкретність і примітивність суджень, порушення критики, дуже слабкі прогностичні здібності — усе це сприяє віктимогенній схильності [8].
Дослідженнями психологів і клініцистів показана роль соціалізації й умов виховання в дитинстві на все наступне життя людини, на його психіку, причому, передбачається, що мова може йти або про твердий, директивний тип сімейного виховання, або про тип “соціально покинутої дитини” [12].
У зв’язку з цим виникає припущення про можливий вплив визначеного стилю взаємодії між дітьми і батьками на формування психологічного профілю уразливої, тобто віктимної особистості неповнолітнього.
Дійсно, щоб зрозуміти сутність віктимної поведінки, необхідно, насамперед, розкрити детермінанти відхиляючої поведінки неповнолітнього. Досить проаналізувати будь-яку ситуацію, у якій фігурує насильство і стає очевидним, що досвід жертви в кожному з цих випадків виявляється складним і багатомірним. “Так, для дітей, які постраждали від інцесту, неминучим є супутнє йому руйнування сімейної любові і довіри, маніпулятивні відносини, а найчастіше і залякування з боку батька — ґвалтівника, яке кваліфікується як психологічне насильство, тоді як діти і дорослі — жертви зґвалтування, часто переживають і фізичне насильство (побої) і емоційне (погрози убити або покалічити)”. Термін “насильство” має безліч трактувань: психічне і фізичне насильство, зневага правами дитини; жорстоке поводження з дитиною; неадекватне батьківство, тобто, симбіоз і емоційна депривація [5].
Наслідки насильства, пережитого в дитинстві, все частіше стають об’єктом емпіричного дослідження, а тому з’являються факти, що підтверджують існування відстрочених наслідків насильства. Пояснюючи соціально-психологічні причини формування віктимної поведінки неповнолітніх, дослідники роблять висновок про те, що його визначає: страх зштовхнутися з брутальністю, фізичним і психічним насильством; почуття беззахисності, непотрібності, байдужість з боку значимих дорослих [9].
При цьому автори вказують, що страх не тільки є однією з головних причин формування негативних тенденцій у розвитку особистості (агресивності, жорстокості, підвищеній тривожності, відсутності жалю, милосердя), але і впливає на формування віктимності [9]. Непевність у собі, страхи можуть розглядатися як результат формування тривожно — недовірливого характеру, що найчастіше є наслідком домінуючого і суперечливого виховання в батьківській родині [1].
Відомі емпіричні дані про сильну фрустрацію базових потреб у прихильності й автономії в кризові періоди дитячого і підліткового віку, що виникає внаслідок неадекватного виховання, особливо емоційної депривації і симбіозу. Більш того, емоційна депривація і симбіоз однаково переживаються дитиною як втрата або насильство, причому “нестабільність і ненадійність емоційних відносин роблять образ іншого не константним, “флуктуючим” у сприйнятті дитини від “тотально поганого” (відштовхуючого і караючого) до “тотально гарного” (люблячого і приймаючого) чи назавжди стає чужим і потенційно загрозливим” [5]. Як результат зазначених явищ, відбувається формування патологічної структури особистості образа “Я” і створюються визначені інтерперсональні патерни [5].
У дослідженні, присвяченому жорстокому поводженню з дітьми, затверджується, що наслідки жорстокого поводження залежать від віку, від реальної ситуації, у тому числі наявності в родині людей, які приймають дитину. Так, до 10 років виявляється різна неврозоподібна симптоматика, у деяких випадках депресивні розлади, у підлітковому віці — психопатоподібна симптоматика. Крім того, дітей, які страждають внаслідок жорстокого поводження , характеризує підвищена агресивність або підвищена боязкість і обов’язково неадекватна самооцінка. Під жорстоким поводженням варто розуміти усі випадки, коли дитина в результаті покарання відчуває страх до батьків і реагує неадекватною поведінкою [3].
Інтерес представляють дані про вживання психоактивних речовин підлітками в результаті жорстокого поводження з ними батьків. Н.С. Курск [9] показав, що навіть високий рівень емоційної експресивності в спілкуванні матері з дочкою — підлітком позитивно пов’язаний з високим рівнем вживання алкоголю, що, зокрема, робить особистість психологічно збитковою, а значить уразливою.
На формування адаптованої, соціалізованої особистості негативно впливають наступні типи виховання: прихована і така, що потурає гіпопротекція; домінуюча і така, що потурає гіпопротекція; явне і приховане емоційне відкидання; виховання по типу жорстокого поводження з дитиною; виховання по типу підвищеної моральної відповідальності; суперечливе виховання [9].
Відомо, що у віковому проміжку між 14 і 18 роками дитина проходить через черговий критичний період у розвитку, причому це одна з основних криз, що характеризуються формуванням ряду новотворів, коли за надзвичайно короткий термін дитина міняється в цілому [14].
Центральним фактором психологічного розвитку підліткового віку, його найважливішим новоутворенням є становлення нового рівня самосвідомості, зміна Я — концепції, яка визначаються прагненням зрозуміти себе, свої можливості й особливості [11]. З цим пов’язані різкі коливання у відношенні до себе, нестійкість самооцінки. Зазначений новотвір визначає ведучі потреби підліткового віку — у самоствердженні і спілкуванні з однолітками. Динамічний характер розвитку пізнавальних структур, їхня несформованість обумовлює ряд специфічних підліткових труднощів. У моральному розвитку з цим пов’язані, зокрема, протиріччя між некритичним засвоєнням групових моральних норм і прагненням обговорювати прості, часом другорядні правила.
З одного боку, у підлітковому віці важлива не стільки сама по собі можливість самостійно розпоряджатися собою, скільки визнання навколишніми дорослими цієї можливості. З іншого боку, підлітки продовжують чекати від дорослих допомоги і захисту [2]. Зазначена суперечливість, підпорядкованість нормам групи робить підлітка особливо небезпечним через можливість виникнення різних форм як делінквентної, так і девіантної поведінки.
И.В. Грачов [4] отримав цікаві результати про вплив насильства (фізичного, психічного та сексуального) у дитячому віці на психофізіологічний стан, психосоціальний розвиток і поведінку особистості. Заданими його дослідження, психогенні і психосоціальні наслідки насильства в дитинстві можна звести до наступних видів: посттравматичні стресові реакції; афективні порушення; аутодеструктивна поведінка; труднощі в сексуальному поводженні; порушення медичного характеру; особистісні проблеми.
Отже, головними наслідками причин формування уразливої особистості і віктимної поведінки, з якими зустрічаються автори досліджень, є: дефіцит досвіду позитивної, активної, просоціальної поведінки, пов’язаної з відстоюванням свого Я, формування у визначеної частини школярів почуття власної неповноцінності і неспроможності, психологічного і соціального статусу невдахи, формування свого роду “жертовного стилю поведінки”, особливості розвитку підліткового віку.
Література
1. Антонян Ю.М. Неблагоприятные условия формирования личности в детстве и вопросы предупреждения пре ступлений / Ю.М. Антонян, Е.Б Сомовичев. — М.: ВНИИ МВД СССР, 1983. — С. 9-11.
2. Антонян Ю.М., Голубев В.П., Кудряков Ю.Н. Изнасилования: причины и предупреждения. — М.: МВД СССР ВНИИ, 1990. — 26 с.
3. Васильев В.Л., Мамайчук И.И., Анализ личности несовершеннолетних жертв половых преступлений / В.Л.Васильев, И.И. Мамайчук // Вопросы психологии. — 1993. — № 1. — С 45-52.
4. Грачев И.В. Половые различия последствий насилия над детьми в онтогенезе / И.В. Грачев // Дети России: насилие и защита: Материалы Всерос. научно-практ. конф. (1-3 окт., 1997). — М., 1997. -С. 21-22.
5. Ильина СВ. Влияние пережитого в детстве насилия на возникновение личностных расстройств / С.В.Ильина // Вопросы психологии. — 1998. — № 6. — С. 65-74.
6. Келли Г.Ф. Основы современной сексологии. — СПб., 2000. — 890 с.
7. Кон И.С. Ребенок и общество: (историко-этнографическая перспектива). — М.: Наука, 1988. — 163 с.
8. Конышева Л.П. Судебно-психологическая экспертиза психического состояния несовершеннолетних жертв изнасилования: Автореф. дис. . канд. ю. наук. — М., 1988. — 21 с.
9. Куган Б.А., Поварницына В.А. Психологические причины формирования виктимного поведения у изнасилованных несовершеннолетних//Дети России: насилие и защита. — М., 1997. -С. 49.
10. Курск Н.С. Взаимосвязь жестокого обращения родителей с детьми, эмоциональные экспрессии в обращении между ними и употреблением психоактивных веществ в подростковом возрасте // Дети России: насилие и защита. — М., 1997. — С. 50.
11. Морозова Н.Б. Психические отклонения у жертв сексуального насилия // Дети России: насилие и защита. — М., 1997. — С. 81.
12. Психологическая диагностика посттравматических стрессовых состояний: Учебно-методическое пособие. — Харьков, 1998.- 66 с.
13. Райе Ф. Психология подросткового и юношеского возраста. -СПб.: Питер, 2000. — 656 с.
14. Ривман Д.В. Виктимологические факторы и профилактика преступлений. — Л.: Юрист, 1975. -210 с.
15. Ткаченко А.А., Догадина М.А. Некоторые особенности сексуального развития жертв сексуального насилия // Дети России: насилие и защита: Материалы Всерос. научно-практ. конф. (1-3 окт., 1997). — М., 1997. — С. 16-17.
[link]mydocx.ru[/link]
Кримінологія: Загальна та Особлива частини
§3. Віктимність і віктимна поведінка та їх роль у механізмі вчинення злочину
При дослідженні феномену жертви злочину кримінологи намагалися установити її основну властивість, що дасть відповідь на питання: чим керуються злочинці у виборі людей на цю роль? Такою властивістю визнали віктимність, У кримінології термін «віктимність» запровадив Л. В. Франк. На його думку, це реалізована злочинним актом підвищена здатність особи в силу моральних і фізичних властивостей ставати жертвою злочину за певних обставин, іншими словами, нездатність уникнути небезпеки там, де це було об´єктивно можливо (Л. В.Франк, 1977). Приймаючи за основу наведене поняття, вважаємо за необхідне зробити низку уточнень і пояснень до нього.
Насамперед, віктимність буває індивідуальною та груповою (масовою). У кримінології більшою мірою вивчена індивідуальна віктимність. Про групову (масову) віктимність поговоримо згодом.
Слід виходити з того, що віктимність мають далеко не всі люди, які стали жертвами злочинів. У формуванні та реалізації умислу на вчинення переважної частини злочинів, ані особисті риси, ані поведінка жертв у конкретних ситуаціях, жодним чином не впливають. За результатами кримінологічних досліджень, віктимність та відповідна їй поведінка жертв встановлюється у близько 30% випадків злочинних посягань. Це означає, що більшість людей опиняються у ролі жертви не в силу їхньої індивідуальної віктимності. Фактично, жертвою злочину може стати будь-хто. Віктимність же, пов´язується із своєрідним «внеском» жертви у ґенезу злочину, відіграє роль сприяючої умови для реалізації наміру та досягнення злочинного
результату. Тож треба розібратися із походженням віктимності, а також з питанням: із чого складається індивідуальна віктимність?
Вважається, що індивідуальна віктимність — це набута у процесі життя і діяльності властивість особистості. Утворення віктимності пов´язано із проблемами у соціалізації, що призводять до віктимогенної деформації особистості, виконанням соціальних функцій (професійна або рольова віктимність), способом життя і відхиленнями у поведінці, які підвищують здатність стати жертвою злочину (Рибальська В. Я., 1979). Разом з тим, невідкидається і біологічне походження віктимності, пов´язане із фізіологічними особливостями, паталогічним станом психіки особистості, які суттєво підвищують її уразливість перед злочинним посяганням (Рибальська В.Я., 1984). Більш того, родоначальники віктимології висували гіпотезу про так звану природжену жертву і на практиці доводили її існування (наприклад, одна і таж сама жінка сім разів ставала жертвою зґвалтування). Існує й інше пояснення природи віктимності, згідно з яким усі члени суспільства потенційно віктимні, оскільки проживають у суспільстві враженому злочинністю (Рівман Д. В., 2002). Повсякчас, вступаючи у різного роду суспільні відносини, міжособове спілкування, життєві ситуації — люди наражаються на небезпеку заподіяння їм шкоди злочинними посяганнями. Отже, індивідуальна віктимність — це не тільки результат поєднання уроджених та набутих ознак, рис і властивостей особистості, вона є ще й одиничним проявом загального явища віктимності на рівні суспільства та окремих соціальних груп населення.
Структура індивідуальної віктимності включає особистісний та ситуаційний елементи. Особистісний елемент — це сукупність фізіологічних, психологічних та соціальних ознак і особливостей, які підвищують її уразливість перед злочинними посяганнями та мотивують цілеспрямований вибір злочинця саме цієї людини кандидатом у жертви. Особистісна складова визначає індивідуальну схильність наражатися на небезпеку заподіяння злочином шкоди. Умовно кажучи, це придатність особи стати об´єктом злочинного посягання. Фізіологічні ознаки — це стать, вік, тілобудова, зовнішність, стан здоров´я. Психологічні ознаки жертв включають темперамент, характер, емоційний стан, звички, манери, стиль поведінки, а також розлади психіки і поведінки. Соціальні — це соціальне становище, виконувані ролі, професія, а також дефекти соціалізації. Наприклад, жертвами насильницьких злочинів порівняно частіше стають особи без певного роду занять, які ведуть антисуспільний спосіб життя. Існує гіпотеза, що кожен тип злочинців має уяву про ідеальну жертву для того чи іншого виду злочинів. На пошук і розпізнавання такого образу вони орієнтовані серед широкого загалу громадян. Іншими словами, злочинці непогано розуміються на тому, серед яких категорій населення за статтю, віком, станом здоров´я, родом занять, професією, першочергово треба шукати кандидатів у жертви. Окрім цього, береться до уваги психологія жертви, прогнозується її схильність до ризику та ймовірна поведінка у ситуації небезпеки.
Важливо розуміти момент виникнення індивідуальної віктимності. За загальним правилом, вона формується до вчинення злочину або утворюється під час виникнення конкретної життєвої ситуації. У першому випадку віктимність певний час перебуває у потенційному стані. У другому — момент її виникнення та реалізації злочинним посяганням може співпадати. Для реального перетворення потенційно віктимної особистості у жертву злочину її суб´єктивні ознаки мають бути доповнені виникненням відповідної життєвої ситуації. Ситуаційна складова віктимності передбачає сукупність об´єктивних обставин, що проявляють чи підсилюють дію суб´єктивних рис та ознак, обмежують вибір можливих варіантів безпечного виходу з неї. Віктимологія вивчає такі види ситуацій, виникнення і розвиток яких зумовлено саме поведінкою жертви, її особистістю (Л. В. Франк, 1977). Фатальний збіг обставин, за яких жертва опинилася не в тому місці, не в той час — на практиці, зустрічається нечасто. В основному, віктимна ситуація виникає як результат зв´язку і відносин між злочинцем та жертвою до вчинення злочину, або створюється за ініціативою жертви. Втім, навіть несприятливий для уникнення небезпеки перебіг ситуації залишає жертві вибір: чинити опір, позвати на допомогу інших осіб, спробувати перехитрити злочинця і покинути місце події, не провокувати заподіяння тяжкої шкоди неадекватними діями. Ситуація виконує роль приводу до злочинного посягання проти жертви, яка попередньо привернула до себе увагу поведінкою, особистісними рисами або їх сполученням.
Окрім індивідуальної віктимності, у віктимології розробляється поняття групової і навіть масової віктимності.
Групова віктимність виступає як специфічна колективна схильність окремих категорій населення, що мають спільні демографічні, соціальні, психологічні, професійні, культурологічні ознаки за певних обставин порівняно частіше наражатися на небезпеку заподіяння злочинної шкоди (К. В. Вишневецький, 2010). Дійсно, особи похилого віку порівняно із особами зрілого віку більше страждають від шахрайський дій, крадіжок майна, тяжких насильницьких злочинів проти життя і здоров´я особи. Жінки молодого віку лідирують серед жертв зґвалтувань та інших статевих злочинів. Дружини і діти є основними жертвами сімейного насильства. Молодь — першочергово потерпає від грабежів, розбоїв, хуліганства; підприємці — від вимагань, вбивств на замовлення, службових злочинів. Представники інших націй, кольору шкіри незрівнянно частіше стають жертвами насильницьких злочинів на ґрунті расизму і нетерпимості.
Масова віктимність зумовлена рівнем фактичної злочинності в державі та інтенсивністю її поширення у різних сферах суспільного життя, криміналізацією нових суспільно-небезпечних діянь, значною часткою латентних злочинів і жертв, права яких залишилися невідновленими у законному порядку, загальним станом безпеки людини, захищеності її прав у державі.
Практичним втіленням індивідуальної віктимності є віктимна поведінка жертв. Віктимна поведінка — це вчинки або дії у конкретних ситуаціях, що впливають на мотивацію та рішення злочинців, а також об´єктивно створюють небезпеку заподіяння шкоди діючому суб´єкту. Віктимною, поведінка може бути як за об´єктивним змістом так і за її суб´єктивним сприйняттям злочинцем. Першу ми називаємо очевидно віктимною, другу — квазі-віктимною. Очевидно віктимними є дії і вчинки, в яких виражаються індивідуальні риси, професійні навички, шкідливі звички їх носія. Наприклад, таксист, прагнучи великого заробітку, погоджується серед ночі перевезти наркоманів у віддалений криміногенний район за дозою наркотичних засобів, при цьому свідомо приймає ризик бути пограбованим і навіть вбитим. Психічно неврівноважена людина провокує конфлікт і бійку із незнайомими людьми на вулиці, наражаючись на небезпеку зазнати тілесних ушкоджень. Морально нестійка жінка охоче знайомиться із випадковими чоловіками у розважальних закладах та їде до них додому для продовження неформального спілкування, ігноруючи загрозу статевих посягань.
Квазі-віктимною є така поведінка, що не виходить за межі загальноприйнятих норм моралі, правил безпеки і не мотивує людей на неправомірні дії. Так, природній плач новонародженої дитини не викликає неадекватних реакцій у нормальних людей, однак дехто із батьків сприймає його з ненавистю, що обумовлює фізичну розправу на дитиною. Особи, які опинилися у безпорадному стані через інвалідність, мотивують нормальних людей прийти на допомогу, решту — проявити байдужість. Натомість злочинці розцінюють таких людей як легкодоступну жертву, що надихає на заподіяння їй шкоди заради досягнення протиправних цілей.
Наведені приклади віктимної поведінки відіграють неоднакову роль у механізмі злочинного посягання. Вона може викликати мотив злочину, вчинення якого не планувалося, іноді стає приводом до реалізації раніше сформованого злочинного наміру або ж створює ситуацію, що полегшує досягнення мети злочинного посягання.
Багатоманітність проявів віктимної поведінки дає підстави для її класифікації. За змістом вирізняють провокуючу, легковажну, неправомірну
та суспільно-корисну віктимну поведінку у конкретній життєвій ситуації. Зустрічаються й інші класифікації (Д. В. Рівман, 2002; В. О. Туляков, 2003; О. Ю. Юрченко, 2004 та ін.).
Провокуючою, називають таку негативну поведінку жертви, за якої адекватна людина втрачає емоційну рівновагу та вдається до раптових агресивних дій (В.С. Мінська, Г.І. Чечель, 1988). За формою провокація буває пасивною і активною. Пасивна провокація виражається у постійному невиконанні обов´язків перед родиною, трудовим колективом, друзями, діловими партнерами. Накопичені через це негативні почуття викликають несподіваний емоційний вибух та насильство під час чергового епізоду такої поведінки. Наприклад, чоловік постійно пиячить, промотує домашнє майно, перебуває у безпорадному стані у громадських місцях, чим ганьбить членів своєї сім´ї, створює привід для конфліктів. Один із ганебних вчинків завершується його «несподіваним» вбивством дружиною або дорослими дітьми. Активна провокація має місце коли жертва свідомо наражається на небезпеку, при цьому легковажно розраховує уникнути тяжких наслідків (тяжкі образи незнайомих людей, хизування багатством, натяки на інтиму близькість, показове нехтування елементарними правилами особистої безпеки). Так, за даними дослідження А. С. Лукаш, близько 50% жертв зґвалтувань були раніше знайомі із злочинцями, 20% із них перебували у стані алкогольного сп´яніння, 11% — у безпорадному стані. Показово й те, що 53% жертв зґвалтовані у власних квартирах, де перед цим спільно проводили дозвілля із злочинцями (А. С. Лукаш, 2008).
Легковажна поведінка полягає у надмірній довірливості стороннім людям, наївності неповнолітніх, нехтуванні правилами дорожнього руху (А. Ф. Зелінський, 2000).
Неправомірна поведінка виражається у порушенні жертвою вимог кримінально-правового законодавства (шахрайські дії, крадіжка, заподіяння тілесних ушкоджень), що призвели до вчинення проти нього злочину.
Суспільно-корисна поведінка, пов´язана із виконанням службових, громадських та професійних обов´язків, нажаль, також призводить до заподіяння злочином шкоди її суб´єктам (правоохоронна, громадська, військова діяльність, виконання повноважень органів влади, місцевого самоврядування, надання медичної допомоги тощо).
За даними дослідження Г. І. Чечеля^ при вчиненні тяжких насильницьких злочинів проти життя і здоров´я особи, протиправна поведінка жертв мала місце у 32% випадків, нейтральна — 20%, провокаційна — 17%, аморальна — 15%, легковажна — 12%, соціально несхвальна — 4% (ЧечельГ. І., 1995).
[link]lib-net.com[/link]
Научная электронная библиотека
1.3.1. Виктимность личности
Как было отмечено выше, специфическим предметом виктимологии являются:
— потерпевшие от преступления, как определенная совокупность лиц и процесс их превращения в жертвы преступных посягательств;
— индивидуальная способности тех или иных лиц стать потерпевшими, т.е. неспособность избежать преступного посягательства, противосто ять ему там, где объективно это возможно» [85, c.7-8]. Эти 2 аспекта изучения жертв получили термины «виктимность» и «виктимизация».
Термин «виктимность как способность при определённых обстоятельствах стать жертвой преступления или неспособность избежать такой опасности там, где она объективно могла быть предотвращена» введен в научный оборот Франком Л.В., он предложил к изучению следующие основные подходы в трактовке термина «виктимность»: философский, социологический и универсальный. Кратко рассмотрим эти подходы:
— Философский подход. Виктимность это системное универсальное свойство организованной материи становиться жертвой преступления в определенных конкретно-исторических условиях.
— Социологический подход. Виктимность — свойство отклоняющейся от норм безопасности активности личности (социальной группы), что ведет к повышенной уязвимости, доступности и привлекательности жертвы социально опасного проявления.
— Универсальный подход. Виктимность — способность субъекта становиться жертвой преступления, реализующаяся в социальных, (статусные характеристики ролевых жертв и поведенческие девиации) психологических (страх перед преступностью) и моральных (интериоризация виктимогенных норм, самоопределение себя как потенциальной жертвы) отклонениях от норм безопасного поведения. [83, c.43]. Ривман Д.В. кратко трактует «виктимность» как «свойство, определяющее способность стать жертвой». [62, c.76].
Виктимность характеризует предрасположенность человека стать жертвой в определённых обстоятельствах или неспособность избежать такой опасности там, где она объективно могла быть предотвращена. Психолог Волович А.С. считает, что виктимность буквально означает жертвенность, что традиционно понимается как самоотверженность. С таким подходом не согласны многие учёные, в том числе автор. Этому возражает и социальный психолог Мудрик А.В.. Она отмечает, что «в виктимологии рассматриваются люди, «объективно или субъективно могущие стать жертвами, а не приносить себя в жертву кому-либо или чему-либо, поэтому правильнее трактовать с помощью неологизма жертвопригодность». [46, c. 16].
Шнайдер Г.И. синонимом термина «виктимность» считает термин «виктимогенность» и даёт такое определение: «Виктимность или виктимогенность – приобретенные человеком физические, психические и социальные черты и признаки, …которые могут сделать его предрасположенным к превращению в жертву преступления». [ 87 ,c.357]. Трактовка этого термина была воспринята неоднозначно, появились различные точки зрения. В основном расхождения касаются следующих аспектов: структурных элементов виктимности, оценки как состояния и объективного свойства лица, момента возникновения потенциальной виктимности, соотношения потенциальной и реализованной виктимности.
Психологи выдвинули гипотезу о том, что виктимное поведение – вид отклоняющегося поведения, которому обучаются в процессе социализации. Если это истина, то можно утверждать, что каждое поколение воспроизводит и передает определенные типы виктимного и преступного поведения своим потомкам. Следовательно, все типы виктимного поведения во многом генерируются культурой общности. Их изменение, преобразование зависит от изменения иных материальных и социальных условий жизни общества.
Виктимность может быть реализована в целом ряде ситуаций и во множестве преступлений. Некоторые ученые, в их числе и Туляков В.А., выделяют два конститутивных типа виктимности:
— личностный (как объективно существующее у человека качество, выражающееся в субъективной способности некоторых индивидуумов становиться жертвами определенного вида преступлений в условиях, когда имелась реальная и очевидная для обыденного сознания возможность избежать этого);
— ролевой (как объективно существующую в данных условиях жизнедеятельности характеристику некоторых социальных ролей, выражающуюся в опасности для лиц, их исполняющих, независимо от своих личностных качеств, подвергнуться определенному виду преступных посягательств лишь в силу исполнения такой роли) [78, с. 37].
Туляков В.А. рассматривает не только типовую структуру виктимности, но и возможную форму. Он считает, что виктимность может проявляться в двух возможных формах:
— эвентуальной (от латинского «эвентус» — случай). Эвентуальная виктимность (виктимность в потенции), означающая возможность при случае, при известных обстоятельствах, при определенной ситуации стать жертвой преступления, включает в себя причинно обусловленные и причинно сообразные девиации. Естественно, что характеристики эвентуальной виктимности в основном определяются частотой виктимизации определенных слоев и групп населения и закономерностями, присущими такой виктимизации.
— децидивной (от латинского «децидо» – решение). Децидивная виктимность (виктимность в действии), охватывающая стадии подготовки и принятия виктимогенного решения, да и саму виктимную активность, соответственно, включает в себя целесообразные и целеобусловленные девиации, служащие катализатором причинения вреда [78, с. 47].
Одну из первых классификаций виктимности составил известный японский виктимолог Миядзава Коити. В «Основах виктимологической теории» он выделил 2 типа:
— общую виктимность, которая зависит от социальных, ролевых и гендерных характеристик жертвы;
— специальную, которая реализуется в установках, свойствах и атрибуциях личности. [18]. Причем, по утверждению Миядзавы, при сочетании этих двух типов виктимность значительно увеличивается.
В отечественной виктимологии также была предпринята попытка разработать классификацию виктимности. В самом общем виде предложено различать индивидуальную и массовую или групповую виктимность. Определённый шаг вперёд в классификации сделал Ривман Д.В.. Он предложил не только типовую структуру (индивидуальную, массовую и специфическую) виктимности, но и видовую структуру каждого типа.
— Виды индивидуальной виктимности: Личностная (объективно существующее у человека качество, выражающееся в субъективной способности становиться жертвой преступления) и ролевая (характеристика некоторых социальных ролей, выражающаяся в опасности для их исполнителей подвергнуться определенному виду преступного посягательства).
— Виды массовой виктимности: Потенциальная (совокупность потенций уязвимости, реально существующей у населения в целом и отдельных его групп) и реализованная (связанная о актами опасного для индивидов поведения и совокупности актов причинения вреда).
— Специфические виды виктимности: Эвентуальная (виктимность
в потенции) — возможность при случае, при известных обстоятельствах становиться жертвой преступления. Децидивная (виктимность в действии) — охватывает стадии подготовки и принятия виктимогенного решения. Виктимную активность (целесообразные и целеобусловленные отклонения от норм безопасного поведения) [61, c.84].
Проанализировав труды по виктимологии социолога Руденского Е.В., можно сделать вывод, что он предлагает рассматривать виктимность как определенное функционально и генетически зависимое от преступности явление; социальный процесс, реализующийся в виктимизации; образ действий определенного лица; характерологические и поведенческие особенности жертвы преступления.
Он также предлагает такую классификацию виктимности:
— индивидуальная виктимность (потенциальная или реальная возможность лица становиться жертвой преступления);
— видовая виктимность (социальные общности и организации как жертвы преступлений) ;
— групповая виктимность (ролевое, структурное, социальное, демографическое, биофизическое распределение жертв преступлений и их виктимных потенций);
— массовая виктимность (общество как жертва преступления).
[ 63, с. 38].
Франк Л.В. дал расширенную трактовку термина: «Виктимность отдельного лица есть… не что иное, как реализованная преступным актом «предрасположенность», вернее способность стать при определенных обстоятельствах жертвой преступления или, другими словами, неспособность избежать опасности там, где она объективно была бы предотвращена» [83, с.22].
Из этого определения следует, что он рассматривал индивидуальную виктимность как реализованную преступным актом личностную предрасположенность, способность. Позднее он добавил, что индивидуальная виктимность — это не только реализованная, но и потенциальная способность «тех или иных лиц стать потерпевшими или, иными словами, неспособность избежать преступного посягательства там, где объективно это было возможно». При этом имеется в виду повышенная способность стать жертвой в силу ряда субъективных и объективных обстоятельств. Следовательно, по Франку, индивидуальная виктимность — это потенциальная, а равно и реализованная повышенная способность стать жертвой преступного посягательства при условии, что объективно этого можно было бы избежать.
Чаще всего виктимность рассматривается как признак отдельного лица, пострадавшего от преступления, или как признак массового правозначимого социально-психологического явления, выраженного в характере определенного количества потерпевших. Виктимность может обозначать определённое массовое явление, адекватное преступности или поведение лиц и их предрасположенность в «определённых» обстоятельствах (ситуации) стать жертвой преступления. Исследователи отмечают, что их создают 4 фактора:
— статистическая личностная характеристика жертвы, включающая комплекс стабильных типических свойств личности;
— динамическое проявление типичных черт в отрицательном поведении жертвы, способствующем преступлению;
— отрицательное поведение жертвы, в котором не проявилось типичное свойство личности, но оно спровоцировало совершение преступления именно в данных условиях места и времени;
— уязвимость лица, которое обладает определённым статусом или исполняет определённую социальную роль» [41, c.181].
Полубинский В.И. трактует основные термины так: «Индивидуальная виктимность — это свойство конкретного индивида, определяемое его биофизическими, психологическими и социальными качествами, потенциальная способность в определенной жизненной ситуации стать жертвой преступления» [52, с.24].
Следовательно, виктимность конкретного человека представляет собой его потенциальную способность оказаться жертвой преступления в результате взаимодействия его личностных качеств с внешними факторами. Индивидуальная виктимность складывается из личностного и ситуационного компонентов, причем, качественная характеристика личностного находится в системной зависимости от ситуационного компонента. Личностный компонент индивидуальной виктимности — это способность стать жертвой в силу определенных, присущих индивиду субъективных качеств. Повышенная степень уязвимости за счет личностного компонента виктимности вытекает из наличия соответствующих виктимных предрасположений, т.е. социальных, психологических, биофизических качеств, повышающих степень уязвимости индивида.
Исходя из того, что виктимность — это свойство определенной личности, социальной роли или социальной ситуации, которое провоцирует или облегчает преступное поведение, выделяются личностная, ролевая и ситуативная виктимность. Ученые определили ряд факторов, от которых зависит виктимность: личностные характеристики; правовой статус должностного лица и специфика его служебных функций; материальная обеспеченность и уровень защищенности; степень конфликтности ситуации, особенности места и времени, в которых эта ситуация развивается.
Виктимность может рассматриваться как признак отдельного лица, пострадавшего от преступления, или как признак массового правозначимого социально-психологического явления, выраженного в характере определенного количества потерпевших. Практика показывает, что вероятность стать жертвой зависит не только от определенных личностных качеств человека. Но и от времени, места и положения, в которых он оказывается, от материальной обеспеченности и уровня защищенности, от степени конфликтности ситуации, от правового статуса должностного лица, от специфики его служебных функций, а также от ряда других условий.
Индивидуальная или личностная виктимность представляет собой элемент массовой групповой виктимности. Групповая виктимность представляет собой общую для отдельных категорий людей, обладающих сходными социальными, психологическими или биофизическими качествами (или их совокупностью), предрасположенность в определенных условиях становиться жертвой.
Если индивидуальная виктимность может реализоваться или не реализоваться, оставаясь в виде нереализованных предрасположений и предпосылок, то виктимность массовая — это, в конечном счете, всегда виктимность реализованная, так как виктимные предрасположения и предпосылки массы индивидов закономерно реализуются для некоторой части этих индивидов. Массовая виктимность характеризуется следующими критериями: уровнем, структурой, динамикой.
Величина виктимности может изменяться. Процесс ее роста определяется как виктимизация, а снижение – девиктимизация. В виктимологии разработана формула определения уровня виктимности. Он (уровень) определяет средний удельный вес лиц, подвергшихся преступным посягательствам в течение определенного периода в общем числе лиц, принадлежащих к определенной социальной группе. Он рассчитывается по формуле:
где Кi – коэффициент виктимности социальной группы i (например, работников милиции, проституток, бизнесменов и т.д.); Wi – число представителей определенной социальной группы потерпевших от преступлений (например, в течение года, квартала, месяца); Ui — число лиц, принадлежащих к социальной группе i.
Структура виктимности может быть построена по самым различным признакам: полу, возрасту, образованию, национальности, материальной обеспеченности и другим параметрам, относящимся к потерпевшим; признакам, относящимся к преступникам, причинившим вред, а также к преступлениям. Динамика виктимности сложна по ее функциональным аспектам. Она может характеризоваться количественными и качественными изменениями преступности. Массовая виктимность отражает состояние общества, как исторически изменчивое социальное явление. Она выражается в совокупности всех жертв и актов причинения вреда преступлениями физическим лицам на определенной территории в определенный период времени.
Многие учёные ставят знак равенства между групповой и массовой виктимностью и дают такую трактовку: «Групповая виктимность — виктимность, характерная для определенных групп населения, выделяемых по половому, профессиональному, социальному или иному признаку». Примером виктимности по профессиональной принадлежности может служить виктимность кассиров, инкассаторов, работников милиции, предпринимателей, социальных служб и т.д.
С точки зрения юриспруденции и социологии, кроме индивидуальной и групповой виктимности, ученые выделяют видовую, массовую и корпоративную виктимности, как социальное явление. Видовая виктимность, как относительная предрасположенность людей к одному из видов преступлений — обворованные, изнасилованные, обманутые мошенниками, физически избитые и т.д. Массовая виктимность рассматривается как существующая реальная возможность для определенной части населения в силу их субъективных качеств нести физический, моральный и материальный ущерб от преступлений. Корпоративная виктимность рассматривается как более узкого значения групповая. В последнее время виктимология пополнилась нетрадиционной виктимностью — компьютерной. Она обусловлена компьютерной преступностью в сложнейшей системе «человек – машина». Эта разновидность виктимизации в большой степени присуща бизнесменам, особенно в малом и среднем бизнесе.
Массовая виктимность определяется по трём компонентам: совокупность потенций уязвимости, реально существующей у населения в целом и отдельных его групп (общностей); деятельный, поведенческий компонент, который выражен в совокупности актов опасного для действующих индивидов поведения (позитивного, негативного, толкающего на преступление или создающего способствующие условия); совокупность актов причинения вреда, последствий преступлений, т.е. реализации виктимности, виктимизации (виктимность — результат).
Глубокий анализ отечественной и зарубежной научной информаци даёт право сделать следующий вывод:
— Виктимность, как отклонение от норм безопасного поведения реализуется в совокупности социальных, психических, моральных проявлений (позволил поддержать выводы Сабитова).
— Анализ компонентов виктимности, ее форм и проявлений позволяет глубже понять социальные корни отклонений от безопасного поведения, которые делают человека жертвой преступлений.
— Основные компоненты виктимности личности: ситуационный, социально-ролевой, интеллектуально-волевой, аксиологический, деятельностно-практический, эмоционально-установочный, физико-биологический.
[link]monographies.ru[/link]
Особистий сайт Коваленка Сергія Івановича —>
Середа, 09.12.2020, 00:06
§21. Віктимна поведінка. Кримінальна відповідальність за злочини сексуального характеру
На цьому уроці ви дізнаєтеся:
- про віктнмну поведінку;
- про кримінальну відповідальність за злочини сексуального характеру;
- про алгоритм відмови від небезпечних пропозицій в умовах тиску.
Відповідно до ст. З Конституції України, людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Як ви розумієте значення вислову найвища соціальна цінність?
Висловлюємо свою думку
Як ви розумієте вислів: «Поведінка — це дзеркало, у якому кожен показує своє обличчя» (Й. В. Ґете)?
Що таке віктимна поведінка. Віктимність (від латин. victita — жертва) — схильність стати жертвою злочину.
Віктимна поведінка, або «поведінки жертви», — це вчинки, дії або бездіяльність людини, які так чи інакше провокують заподіяти їй шкоду.
Іноді ви задумуєтеся над тим, чому за одних і тих же обставин одні ваші однолітки так легко стають жертвами неприємних ситуацій (а іноді й злочинів), а інші благополучно уникають небезпеки.
Яку поведінку ви можете спостерігати в повсякденному житті? Учені вирізняють провокуючу, легковажну, неправомірну віктнмну поведінку в конкретній життєвій ситуації.
Провокуючою називають таку негативну поведінку жертви, за якої адекватна людина втрачає емоційну рівновагу та вдається до раптових агресивних дій.
У народі таку поведінку характеризують як «дістало!!І». Наприклад, член сім’ї постійно пиячить, продає домашнє майно, перебуває в безпорадному стані в громадських місцях, чим ганьбить членів своєї родини, створює привід для конфліктів. Накопичені через це негативні почуття в оточуючих викликають несподіваний емоційний вибух і насильство під час чергової витівки п’яниці. Розвиток таких подій може бути непередбачуваним.
Іноді ви можете стати свідком активної провокації, коли жертва свідомо наражається на небезпеку, при цьому легковажно розраховує; уникнути тяжких наслідків. Це й тяжкі образи незнайомих людей, і хизування багатством, і приниження людської гідності, показове нехтування елементарними правилами особистої безпеки.
Легковажна поведінка полягає в надмірній довірливості стороннім людям, наївності неповнолітніх, нехтуванні правилами безпечної поведінки.
Неправомірна поведінка виражається в порушенні жертвою вимог кримінально-правового законодавства (шахрайські дії, крадіжка, заподіяння тілесних ушкоджень), що призвели до вчинення проти нього злочину.
Об’єднайтесь у групи й обговоріть ситуації. Змоделюйте їх розвиток і наслідки. Про яку віктимну поведінку йдеться в кожній із ситуацій? Програйте рольову гру.
Ситуація 1. Таксист, прагнучи великого заробітку, погоджується серед ночі перевезти наркозалежних у віддалений криміногенний район за дозою наркотичних засобів.
Ситуація 2. Людина в стані алкогольного сп’яніння провокує конфлікт і бійку із незнайомими людьми на вулиці.
Ситуація 3. Молода жінка охоче знайомиться з випадковими чоловіками в розважальних закладах і їде до них додому для продовження неформального спілкування.
Ситуація 4. Хлопці поверталися із сусіднього села в пізній час доби, коли зупинилася машина й незнайомі люди запропонували підвезти їх. Хлопці із радістю погодилися.
Ситуація 5. Дівчата вдягли відвертий одяг, зробили яскравий макіяж і пішли на дискотеку.
Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності. Це суспільно небезпечні діяння, що порушують установлені в суспільстві основні принципи статевої моральності, які виражаються в посяганні на статеву свободу та статеву недоторканність особи. До злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності особи належать: • згвалтування (ст. 152 КК України); • насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК України); • примушування до вступу в статевий зв’язок (ст. 154 КК України); • статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 КК України); • розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК України).
Більше інформації про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності ви можете знайти в Кримінальному кодексі України (мал. 51) або за посиланням: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14
Висловлюємо свою думку
Обговоріть інформацію. Спростуйте або доведіть правильність думки.
• У більшості випадків насильниками стають знайомі люди.
• Злочинці рідко застосовують силу, найчастіше зваблюють або заманюють жертву за допомогою обману.
• Сексуальні зловживання зазвичай відбуваються в умовах тривалого спілкування між злочинцем і жертвою.
• Причини, за яких потерпілі не розповідають про насильство: сором, страх бути покараним; побоювання, що їм не повірять; почуття власної провини; погрози насильника заподіяти шкоду, убити дитину або когось з її близьких.
Кримінальна відповідальність на злочини сексуального характеру. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи становлять велику суспільну небезпеку, характеризуються виключною аморальністю та цинічністю дій винних. Вони грубо принижують гідність потерпілої від злочину особи, заподіюють їй глибоку психічну травму, можуть завдати серйозної шкоди її здоров’ю.
Суспільна небезпека таких злочинів визначається не лише посяганням на статеву свободу або статеву недоторканність особи, а й заподіянням шкоди іншим суспільним відносинам і соціальним цінностям — нормальному фізичному й психічному розвитку дітей і підлітків, здоров’ю, честі та гідності особи тощо. Ці злочини є надзвичайно небезпечними й відносяться до тяжких, за їх вчинення кримінальним законодавством передбачено досить суворе покарання.
Жодних поблажок людям, які здійснили насильницькі сексуальні дії, немає й бути не може. Поширюється це й на підлітків. Отже, якщо підліток, який досяг 14-річного віку, скоїв насильницькі сексуальні дії, його можуть притягнути до кримінальної відповідальності.
Обговоріть подану інформацію та змоделюйте, як розвивалася ситуація в кожному з цих випадків.
Так, за даними наукових досліджень: майже 50% жертв зґвалтувань були раніше знайомі із злочинцями; 20% жертв з ґ валтувань перебували в стані алкогольного сп’яніння; 11% жертв зґвалтувань були в безпорадному стані; 53% жертв зґвалтовані у власних квартирах, де перед цим спільно проводили дозвілля із злочинцями.
Зробіть висновок щодо причин, що спровокували зґвалтування.
Я вважаю так, А ти?
Обговоріть у парах подані рекомендації щодо уникнення зґвалтування та обговоріть, якими будуть наслідки за умов їх ігнорування.
- Попереджайте родичів чи друзів про своє місцезнаходження й домовтеся, щоб вас зустріли у вечірній час.
- Виходячи пізно з дому, не вдягайтеся занадто відверто, якщо у вас довге волосся зробіть таку зачіску, щоб волосся но можна було намотати на руку. Остерігайтеся ходити в пізній час темними безлюдними вулицями, поруч із заростями кущів і алеями.
- Чемно відмовляйтеся на запрошення незнайомої людини відвідати розважальні заклади.
- Відмовте незнайомцю або випадковому знайомому підвезти вас до будинку на автомашині.
- Опинившись у незнайомому місті, не користуйтеся запрошеннями сумнівних осіб переночувати в них. Краще вже залишитися ночувати в будинку вокзалу чи аеропорту.
- Якщо ви помітили, що за вами виїжджає автомашина, перейдіть на інший бік вулиці або змініть напрямок руху.
- Не розпивайте спиртних напоїв у сумнівних компаніях малознайомих людей як у них у квартирі, так і в парках, скверах, на пляжах, у потягах, на екскурсіях тощо.
Відпрацювання алгоритму відмови від небезпечних пропозицій в умовах тиску
Прочитайте міфи, наведені нижче, які можуть використовувати для тиску на вас. Придумайте до кожного міфу факти й аргументи, які його спростують.
• Алкоголь корисний, оскільки підвищує апетит.
• Алкоголь небезпечний для підлітків лише у великих дозах.
• Незначна доза алкоголю не може спричинити зміни в органах і системах організму.
• Алкоголь уживають усі, не вживають алкоголь тільки хворі та слабаки.
• У підлітковому віці алкогольна залежність не розвивається.
• Алкоголь допомагає розслабитися, коли людина нервує.
• Якщо ти зі мною не п‘єш, ти мене не поважаєш.
• Токсикоманія — це модно.
• Наркотики додають сил і поліпшують фізичний розвиток людини.
• Наркотики — це високоякісні ліки від неприємностей і проблем.
• Наркотики вкрай рідко бувають причинами смерті людей, які їх уживають.
• Одна спроба вживання наркотику не призведе до залежності.
• Немає нічого страшного, що підлітки «бавляться» наркотиками до того, як виникне залежність.
• Хто не вживає ін’єкційних наркотиків — той не наркозалежний.
• Хворіють і той, хто постійно курить, і хто не курить.
• Куріння допомагає краще переживати неприємності.
• Про шкоду куріння говорять більше, ніж вона є насправді.
• Звички курити легко позбутися, було б бажання.
• Чоловіки, які курять, зазвичай живуть стільки ж, скільки й ті, які не курять.
• Фізичні вправи нейтралізують шкоду, яку завдає куріння.
• Курити — це модно.
1. Рольова гра. Як відповісти «ні» на пропозиції, прохання та вимоги погодитися на сексуальні стосунки?
— Якщо ти любиш мене, то погодишся на секс.
— Якщо ти не погодишся — ми розлучимося.
— Нам уже можна — ми ж дорослі.
— Ти не хочеш спробувати, дізнатися як це?
— Але я не можу більше чекати!
— Якщо ти хочеш бути популярною (популярним) серед наших однокласників (друзів), ти це зробиш.
— Якщо ти не погодишся, то це зробить хтось інший.
— Ти просто не знаєш, що втрачаєш.
— Доведи, що ти справжній чоловік (справжня жінка).
— Ти кажеш, що досі не мала стосунків?
— Я тебе люблю, але не готовий (а) до сексу.
— А якщо і ти мене любиш, то почекаєш.
— Чудово. Тобі не важко буде знайти когось іншого.
— І в цьому вся твоя любов? Дуже шкода. Мені буде сумно без тебе, але, напевно, так буде краще для нас обох.
— Мати секс — не означає стати дорослим.
— Ні, дякую. Я не хочу.
— Якщо я можу почекати, то й ти теж можеш.
— Моя популярність не залежить від цього, а така популярність мені не потрібна.
— Якщо тобі все одно, з ким мати секс, то буде краще, якщо ми розлучимося.
— У нас усе ще попереду. Поки я не готовий (а).
— Секс — це не спосіб довести, що ти чоловік (жінка).
— Так, бо я розумна.
2. Як потрібно діяти, коли є небезпека сексуального насильства, сексуальних домагань, сексуальної експлуатації? (Див. додаток 14).
Кроки до успіху
Кожного дня ви йдете до школи, відпочиваєте, відвідуєте різні гуртки, спортивні секції, зустрічаєтеся з друзями та рідними, але не замислюєтеся над тим, чи є у ваших діях ознаки віктимності. Напевно, кожного дня батьки та близькі вам люди говорять, щоб ви не розмовляли з незнайомцями, щоб рідні знали про ваше місцезнаходження, щоб ви не спілкувалися із сумнівними компаніями. Іноді ви прислухаєтеся до порад близьких людей і навіть не здогадується, що кожного дня можете провокувати своєю поведінкою злочинців. Чи замислювалися ви колись, що саме зовнішній вигляд чи коштовні аксесуари можуть бути зовсім не на вашу користь і є ознакою віктимної поведінки. А чи можна назвати такі дії віктимними, коли ви в громадському транспорті, дістаючи гаманець, перераховуєте гроші в усіх на очах, а потім кладете його на помітне місце сумки чи в кишеню. Безумовно, можна, оскільки вони спонукають злодіїв до кишенькових крадіжок або інших протиправних дій щодо вас. Залишаючи ключ в потаємному (на вашу думку) місці, відчинені двері на балконі або кватирку, особистий транспорт на подвір’ї без догляду, ви створюєте умови для посягання на ваше майно. Найнебезпечніший фактор, що спонукає до віктимної поведінки, це алкоголь, оскільки саме в стані алкогольного сп’яніння людина безпорадна, чим може скористатися потенційний злочинець, ґвалтівник, який чекає на жертву. Уже зрозуміло, що віктимна поведінка може бути притаманна кожному з вас. Отже, лише від вас залежить, чи проявиться віктимна поведінка у ваших діях. Тільки вам вирішувати, як, де і з ким проводити час, але ви повинні завжди думати наперед про наслідки та намагатися не дати жодного шансу тим, хто шукає собі жертву.
Доведіть, що ви знаєте
1. Що таке віктимна поведінка?
2. Чому злочини сексуального характеру належать до тяжких?
3. Як впливає віктимна поведінка на життя людини?
Обговоріть із батьками та близькими людьми вивчене на уроці. Порадьтеся, як потрібно діяти, щоб не стати жертвою злочинців.
Шукаємо інформацію до наступного уроку
Підготуйте повідомлення про Правила дорожнього руху.
[link]kvs2110.at.ua[/link]